Месяц: Июнь 2013

Моя найкраща…

Мені лиш, шматок повітря, з запахом твого волосся русявого,

Мені лиш, декілька хвилин…просто мовчки з тобою

Мені лиш, щиру усмішку з твого обличчя яскравого,

Мені лиш, просто тебе, і можна бути справді собою.

Мені лиш, краплинку б твоєї уваги,

Мені лиш, просто трохи тебе…

Нам так мало потрібно для щастя. Тиша,самотність та холодний чай без цукерок. І на волю рвуться почуття. Сидиш на підвіконні у будинку власної кімнати,обкутавшись ковдрою, намагаючись сховатись від холоду. Обхопивши руками коліна…. посмішка на обличчі, сльози. Не варте уваги. Це ж ніби коли поринаєш у себе,всередині повний хаос. Тільки в такі моменти ми розуміємо у кого відчинені серця, люди відкриваються для нас лише в тому випадку,якщо ми щирі до них. Чесно кажучи це якісь не описані ніколи ніким відчуття, коли й сам прагнеш залишатися самим собою. Коли не необхідно думати,що сказати і не замислюєшся чи правильно ти висловлюєш свою думку. Тільки щирі почуття, справді чогось варті….

Нехай навіть буде зроблено  дарма, не здійснені мрії мають право на існування. Якщо захочеш, звернеш ті гори, вершини яких не бувало видно з землі. Буває, що не хочеться вже зовсім-зовсім нічого. З часом приходить натхнення і ніби злітаєш. І ти,вдихаєш повітря, яке пахне щастям. І чомусь хочеться поділитись з ним лише з найближчими.

Усмішки дорогих для тебе людей, так надихають. А блиск в очах,  вже нікого не дивує. Чудово,коли можна просто сидіти мовчки, мовчати в телефонну трубку. Не має жодних умов для спілкування, лише бажання. Прагнення до зближення двох чи більше людей. У такі нехай навіть хвилинні пориви щастя, необхідно дати собі обіцянку. Людина,яка хоча б зовсім трішечки себе поважає, доб’ється того,що колись пообіцяла просто сама собі. Так,здавалося б, що тут такого «пообіцяти собі», про те  насправді ж, досить важко спати вночі,знаючи, що ти щось не виконав…. щось, необхідне для тебе дійсно. І не важливо чи то було просто якесь бажання, чи ж мрія всього твого життя.

Рано чи пізно доведеться робити вибір, або ж ти погоджуєшся з умовами буденного сірого одноманітного життя, склавши руки,або ж ти будь якою ціною досягаєш бажаного, відчуваєш себе справжнім героєм, коли можна про себе подумати «я досяг свого, я зміг». Можливо й звучить трохи банально, але лише відчувши ці почуття, можна й дійсно зрозуміти,як це. Ці почуття, ніби щось на зразок кохання взагалі. Те,що можна пізнати,лише відчувши. Не здійснені мрії теж мають право на існування, і не має жодного значення, скільки пройшло часу. Дозвольте собі здійснювати мрії, ставайте щасливими й усміхайтесь 😉